20 лютого в Україні на державному рівні вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні, згадуючи найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013–2014 років. Пам'ятний день встановлено указом Президента України 11 лютого 2015 року з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу й стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні.
вихованців з Луганщини відзначені на Всеукраїнському рівні.
І місце - 1 колектив;
ІІ місце - 7 учасників;
ІІІ місце - 12 учасників;
Подяки за участь - 20 учасників. Найбільш активно були представлені заклади освіти Лисичанської, Сєвєродонецької, Сватівської, Гірської, Старобільської, Кремінської, Рубіжанської міських та Новоайдарської, Білокуракинської й Біловодської селищних територіальних громад, а також КЗ "Луганський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді".
Дякуємо нашим фіналістам за перемогу!
Підбито підсумки Всеукраїнського конкурсу "День юного натураліста" 10 учнівських та педагогічних колективів з Луганської області посіли призові місця. Це заклади освіти Лисичанської, Попаснянської міських та Нижньодуванської й Троїцької селищних територіальних громад.
Дякуємо нашим юним натуралістам за перемогу та що гідно представили Луганську область на Всеукраїнському рівні!
2 лютого відзначається Всесвітній день водно-болотних угідь. Керівники гуртків Комунального закладу "Луганський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді" на своїх заняттях провели інформаційні кампанії, метою яких стало підвищення обізнаності учнівської щодо важливості збереження водно-болотних угідь.
Одним із найважливіших завдань педагогічної спільноти Луганщини є пошук, підтримка та розвиток творчого потенціалу обдарованої молоді шляхом залучення її до участі у всеукраїнських інтелектуальних та творчих конкурсах.
Учні шкіл області, які захоплюються хімією, взяли участь у Всеукраїнському турнірі юних хіміків імені В.В. Скопенка. Конкурсні випробування містили в собі ряд складних завдань і надали можливість перевірити власні знання, згадати матеріал різних розділів шкільного курсу «Хімія».
Турнір проходив у два етапи: І етап – відбірковий (заочний) – з 12 грудня 2024 р. по 19 січня 2025 р.; ІІ етап – фінальний (дистанційний) – з 28 січня по 30 січня 2025 р. В заході взяли участь понад 300 здобувачів освіти 9-11 класів закладів загальної середньої, вихованців закладів позашкільної освіти з різних областей України та міста Києва.
На відбірковому етапі турніру необхідно було виконати два тематичні завдання: а) для теоретичного етапу «Хімічні старти» скласти тест з хімії (до 5 питань), або хімічний квест в описовій формі; б) для практичного етапу «Хімік-шоу» розробити видовищний дослід з хімії, надавши відео або фото. За його результатами до участі у фінальному етапі було запрошено 7 учнів/учениць закладів загальної середньої освіти області: Коржову Поліну, ученицю 9-го класу ліцею «Перспектива» Троїцької селищної ради Луганської області; Бондарєву Сніжану, ученицю 9-го класу КЗ «Сватівський ліцей № 6» Сватівської міської ради Луганської області; Літвіна Івана, учня 9-го класу Лисичанського ліцею №7 Сєвєродонецького району Луганської області; Кривоножка Марка, учня 9-го класу Лисичанського ліцею № 28 «Гарант» Сєвєродонецького району Луганської області; Перчик Дар'ю та Перчик Олександру, учениць 10-го класу Новопсковського газопроводського ліцею Новопсковської селищної ради Луганської області; Чадович Еллю, ученицю 9-го класу Новопсковського газопроводського ліцею Новопсковської селищної ради Луганської області.
Під час фінального етапу турніру до уваги учасників був представлений майстер-клас «Мистецтво вирощування кристалів» від доцента хімічного факультету КНУ імені Т. Шевченка Катерини Теребіленко; практичний тур, що включав Google Forms з практичним завданням щодо проведення експерименту «Морозні візерунки снігової королеви»; також учасникам потрібно скласти завдання по темі теоретичного блоку майстер-класу з використанням Google Forms.
Тож дякуємо фіналістам, нашій свідомій і активній молоді за правильну мотивацію і бажання до постійного самовдосконалення та бажаємо нових здобутків на ниві знань!
Щороку 22 січня Україна відзначає День Соборності. Це свято символізує єдність українських земель і нагадує про вагому історичну
подію – проголошення Акта Злуки між Українською Народною Республікою (УНР) та Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР).
День Соборності України – це свято, що покликане нагадати про єдність і незалежність українського народу.
Вихованці КЗ "Луганський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді" долучилися до відзначення цієї події .
Поспішаємо поділитися гарними новинами!
Підбито підсумки фінального етапу Всеукраїнського заочного конкурсу робіт юних фотоаматорів "Моя країна - Україна!"
Цього року переможцями Всеукраїнського рівня стали 22 учня з Луганщини.
І м - 2;
ІІ м - 6;
ІІІ м - 14.
Це представники закладів освіти Лисичанської, Сєвєродонецької, Сватівської, Гірської, Старобільської Попаснянської міських та Нижньодуванської й Троїцької селищних територіальних громад та КЗ "Луганський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді".
Вітаємо наших юних фотоаматорів з перемогою та дякуємо, що достойно представили Луганщину на Всеукраїнському рівні!
Підсумки Всеукраїнського конкурсу «Горобець хатній – птах року 2024»!
10 призових місць від Луганської області (представники закладів освіти Попаснянської, Лисичанської, Сєвєродонецької, Сватівської міських та Білокуракинської й Білолуцької селищних територіальних громад) .
3 з них - вихованці КЗ "Луганський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді" .
Вітаємо наших юних натуралістів з перемогою! Бажаємо творчих успіхів та натхнення!
Дякуємо, що достойно представили Луганщину на Всеукраїнському рівні!
Завершено підбиття підсумків І (обласного) етапу Всеукраїнської виставки-конкурсу «Український сувенір». Конкурс проводився з метою виховання національного світогляду учнівської молоді через пізнання народного мистецтва; залучення молодого покоління до джерел і процесу творення українського народного мистецтва; виховання національного світогляду учнівської молоді через пізнання народного мистецтва; стимулювання розвитку творчого пошуку художнього смаку при виконанні креативних робіт з використанням традиційних матеріалів і технік; співпраці і обміну досвідом між осередками дитячої творчості, культури, освітніми установами. Всі учасники конкурсу розподілялися за такими віковими категоріями:
І вікова категорія – діти 6-11 років; ІІ вікова категорія – підлітки 12-16 років; ІІІ вікова категорія – учасники від 17 років (дорослі).
З метою національно- патріотичного виховання молоді була додана номінація «Подарунок воїну». Незважаючи на складні умови організації роботи закладів освіти Луганської області в дистанційному форматі; проживання учасників освітньо-виховного процесу в областях на підконтрольних Україні територіях та за кордоном, учнівська молодь Луганщини активно взяла участь у вищезазначеному заході.
На обласний етап Конкурсу надійшло 345 індивідуальних конкурсних робіт (світлин) від учнів та вихованців 53 закладів освіти з 16 міських, селищних та сільських громад. Найбільш активно були представлені заклади освіти Лисичанської, Сєвєродонецької, Щастинської, Попасняської, Кремінської, Старобільської, Гірської, Сватівської міських та Білокуракинської, Троїцької, Міловської, Біловодської, Коломийчиської, Марківської, Красноріченської й Новоайдарської селищних територіальних громад. Переможці конкурсу відзначені Дипломами Луганського обласного центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді. Учасники, роботи яких не посіли призові місця у відповідних номінаціях, відзначені Подяками Луганського обласного центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді. Наказ Луганського ОБЛЦЕНТУМ «Про підсумки проведення І (обласного) етапу Всеукраїнської виставки-конкурсу «Український сувенір» від 07.01.2025 р. № 02 та Дипломи за посиланнями: https://luganskocentum.mozellosite.com/ Найкращі роботи учасників, які посіли І місце в І (обласному) етапі Конкурсу, направлені до Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Міністерства освіти і науки України для у часті у ІІ (Всеукраїнському) етапі.
Дякуємо нашим юним луганчанам за активну участь та бажаємо перемоги у фінальному етапі!
Щороку День Гідності та Свободи українці відзначають 21 листопада – в річницю початку Євромайдану . Це одне зі знакових державних свят у новітній історії України.Цього дня вшановується патріотизм і мужність громадян.
Наші юні вихованці долучилися до цієї знакової події участю у конкурсі малюнків "Я славлю свою рідну Україну!"
19 листопада - 1000 днів від повномасштабного вторгнення рф на територію України.1000 днів Боротьби за мир, за рідну домівку, родину, батьків і дітей; боротьби за спокій і тишу, за рожеві світанки, за Чорне море, за степи широкі, за Крим, за кожне спустошене і знищене село і місто…А головне – боротьби за найцінніше – за життя, мир і майбутнє і перемогу!
Вихованці гуртків Луганського ОБЛЦЕНТУМ долучилися до відзначення вищезазначеної події.
З 8 по 10 жовтня 2024 року проходили профільні курси підвищення кваліфікації для керівників учнівських лісництв у мальовничому Карпатському краї на Сколівщині на туристичній базі «Карпати» комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр краєзнавства, екскурсій і туризму учнівської молоді». Профільні курси організовано КЗ ЛОР «Львівський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді» спільно із Національним еколого-натуралістичним центром учнівської молоді МОН України, НЛТУ України за підтримки Департаменту освіти і науки Львівської ОДА. Захід пройшов в очному форматі. Слухачами Курсів були педагогічні працівники закладів загальної середньої та позашкільної освіти, керівники учнівських лісництв, працівники лісогосподарських підприємств, які задіяні в освітніх проєктах та роботі учнівських лісництв із Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської, Луганської, Полтавської, Сумської, Львівської та інших областей. Комунальний заклад «Луганський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді» також долучився до вищезазначеного заходу в особі в.о. директора Алли КАТЕРИНЕЦЬ.
Безмежно дякуємо та просимо Пречисту Богородицю про заступництво й захист для нашого війська
Вітаємо з професійним святом усіх педагогів-позашкільників, вихованців та батьків, творчі колективи, спортивні секції!
Позашкілля – це унікальні ланки в системі безперервної освіти! Кожен педагог-позашкільник – це неповторна особистість, має свій особливий талант, який заохочує дітей до навчання та творчості, високої культури, науки, мистецтва та спорту.
Саме до Луганського обласного центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді біжать дітлахи не тому, що треба, а тому, що цікаво, захопливо, емоційно й корисно.
Бажаємо позашкіллю, педагогам та майстрам міцного здоров’я, миру, злагоди й любові, терпіння і мудрості, щоб наша праця, устремління та справи несли у світ лише розум, красу, творчість та натхнення!
ЛУГАНЩИНА-ЦЕ УКРАЇНА!!!
Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit, sed do eiusmod tempor incididunt ut labore et dolore magna aliqua. Ut enim ad minim veniam, quis nostrud exercitation ullamco laboris nisi ut aliquip ex ea commodo consequat. Duis aute irure dolor in reprehenderit in voluptate velit esse cillum dolore eu fugiat nulla pariatur. Excepteur sint occaecat cupidatat non proident, sunt in culpa qui officia deserunt mollit anim id est laborum.
20 лютого щорічно відзначається День Героїв Небесної Сотні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року № 69/2015
"Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні".
19 листопада - 1000 днів від повномасштабного вторгнення рф на територію України.1000 днів Боротьби за мир, за рідну домівку, родину, батьків і дітей; боротьби за спокій і тишу, за рожеві світанки, за Чорне море, за степи широкі, за Крим, за кожне спустошене і знищене село і місто…А головне – боротьби за найцінніше – за життя, мир і майбутнє і перемогу!
Вихованці гуртків Луганського ОБЛЦЕНТУМ долучилися до відзначення вищезазначеної події
20 лютого 2014 року в середмісті столиці України загинула найбільша кількість осіб – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013–2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року, відстоюючи демократичні цінності та територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.
Події того дня стали кульмінацією Революції Гідності. За неповернення до пострадянської моделі відносин між владою та суспільством, відмову від "багатовекторності" у зовнішньополітичному курсі, утвердження розвитку України як демократичної європейської країни заплачено дуже велику ціну – людські життя.
Із метою вшанування пам’яті громадян, які загинули під час Революції Гідності у боротьбі за ідеали демократії, права та свободи людини, європейське майбутнє України, завдяки яким було змінено хід історії нашої держави, встановлено День Героїв Небесної Сотні.
Пам’ять про подвиг Небесної Сотні вшановується під гаслом "Вдячні за свободу!"
Свобода – фундаментальна характеристика людського існування, це можливість вільного вибору та усвідомлення власної відповідальності за цей вибір. Герої Небесної Сотні зробили свій вибір – виборювати свободу та гідність, віддавши за це життя. Вони загинули за те, щоб Україна розвивалася як вільна демократична держава.
День Героїв Небесної Сотні покликаний увічнити людську, громадянську і національну відвагу та самовідданість, силу духу і стійкість громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідно вшанувати подвиг загиблих за ідеали демократії, права і свободи людини, європейське майбутнє України.
Це – день жалоби, оскільки він пов’язаний із загибеллю громадян під час Революції Гідності та на початку російської агресії на сході України, але він покликаний ушановувати не смерть, а боротьбу за гідне та вільне життя, жертовність і відвагу. Чітка громадянська позиція та готовність обстоювати її до кінця – це ті якості, які мали Герої Небесної Сотні та які гідні наслідування.
Смерть Героїв Небесної Сотні змінила суспільну свідомість українців, актуалізувавши значущість таких понять, як право на самовизначення, гідність, свобода, суверенність держави, демократія, європейський вибір.
Пам’ять про Героїв Небесної Сотні має бути живою, сприяти громадському активізму, консолідації та формувати усвідомлення відповідальності кожного за майбутнє України.
Революція Гідності – масовий громадянський протест, який тривав 94 дні – з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року. Його було спричинено різкою зміною зовнішньополітичного курсу та вектора розвитку держави, а згодом антиконституційними діями влади. Центром подій стали столичний майдан Незалежності та навколишні вулиці: Хрещатик, Михайла Грушевського, Інститутська. Мирні акції почалися під євроінтеграційними гаслами, але згодом перетворилися на тривалу кампанію громадянської непокори владному режиму президента Віктора Януковича – проти корупції та порушень прав людини. Дії влади, спрямовані на придушення протестів силовим шляхом, призвели до ескалації конфлікту та людських жертв. Загиблих під час протистоянь у грудні 2013-го – лютому 2014 року активістів назвали Небесною Сотнею. Згодом лави Небесної Сотні поповнили українські патріоти, учасники Революції Гідності, які загинули, обстоюючи демократичні цінності та територіальну цілісність України навесні 2014 року.
Значення Революції Гідності. Повалення режиму Януковича, за якого різко зріс рівень корумпованості держави та просувався проросійський вектор розвитку, дало змогу відновити курс на євроінтеграцію й підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Громадяни України чітко заявили про готовність боронити державну незалежність і демократичні свободи. Серед інших важливих результатів Революції Гідності – початок реформування різних сфер життєдіяльності країни, самоорганізація громадянського суспільства, розвиток волонтерського руху, децентралізація, декомунізація, часткове оновлення української політичної еліти.
Боротьба українців за свободу та європейське майбутнє отримала визнання багатьох авторитетних представників міжнародної спільноти. Зокрема у 2015 році віцепрезидент США Джо Байден, коментуючи події на київському майдані Незалежності, сказав:
"Серед вогню та льоду, снайперів на дахах Небесна Сотня заплатила найстрашнішу ціну патріотів… Їхня кров та мужність дають українському народові другий шанс на свободу".
Небесна Сотня
Походження назви. Небесна Сотня – 107 загиблих учасників Революції Гідності, а також активісти Майдану, які загинули навесні 2014 року з початком російської агресії на сході України.
Назва "Небесна Сотня" виникла за аналогією з основними структурними одиницями Самооборони Майдану – сотнями. Уперше вона з’явилася під час прощання із загиблими на столичному майдані Незалежності 21–22 лютого 2014 року. 21 лютого датовані вірші поетес Людмили Максимлюк і Тетяни Домашенко, в яких використано словосполучення "Небесна Сотня". Наступного дня про Героїв Небесної Сотні вже говорили зі сцени Майдану та писали на інтернет-ресурсах. На Урядовому порталі згадка про Героїв Небесної Сотні з’явилася 28 лютого 2014 року.
До Героїв Небесної Сотні належать люди різних національностей, віросповідання, освіти, віку. Серед них громадяни України, Білорусі та Грузії. Наймолодшому з Героїв, Назарію Войтовичу, було 17 років, найстаршому, Іванові Наконечному, – 82 роки. Зі 107 Героїв Небесної Сотні – три жінки: Антоніна Дворянець, Ольга Бура та Людмила Шеремет.
Смерть першого з Героїв Небесної Сотні, Павла Мазуренка, настала 22 грудня 2013 року внаслідок тілесних ушкоджень, завданих невідомими особами, які були одягнені у форму спецпризначенців. Останній із лав Героїв, Віктор Орленко, помер 3 червня 2015 року через ускладнення після вогнепального поранення, отриманого під час штурму Майдану силовиками 18 лютого 2014 року.
Орден Героїв Небесної Сотні
Орден Героїв Небесної Сотні. Фото: https://pik.ua/news
1 липня 2014 року Верховна Рада України ухвалила Закон щодо заснування державної нагороди "Орден Героїв Небесної Сотні". Указом Президента України "Про орден Героїв Небесної Сотні" № 844/2014 від 3 листопада 2014 року було затверджено Статут і малюнок ордена Героїв Небесної Сотні. Орден установлено для відзначення осіб за громадянську мужність, патріотизм, відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, активну благодійну, гуманістичну, громадську діяльність в Україні, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), інших подій, пов'язаних із захистом незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України. Орден має форму блакитного хреста, у центрі якого розміщено зображення небесного воїна в обладунках із мечем та щитом. Обладунки та щит стилізовано під саморобне спорядження учасників Революції Гідності. На звороті хреста розміщено напис "Свобода та Гідність". Автори нагороди – Тарас Возняк і Костянтин Ковалишин.
Детальніше про події тих днів та героїв Небесної Сотні можна почитати в Інформаційних матеріалах Інституту за посиланням: https://bit.ly/3XIc9KY
Щорічно 20 лютого в Україні відзначають День Героїв Небесної Сотні. У цей день згадують про подвиг учасників Революції гідності 2013–2014 років та вшановують пам’ять загиблих під час протестів.
Революція гідності є однією з наймасштабніших подій у новітній історії України, результатом якої стало повалення режиму проросійського президента Віктора Януковича та відновлення європейського курсу розвитку України. Однак у боротьбі за права людини та громадянина, демократію і свободу українці заплатили високу ціну – 107 загиблих Героїв Небесної Сотні.
Серед них – представники різних професій, віку та статей, які приїхали з різних куточків України й навіть з-за кордону. Наймолодшому із загиблих, Назарієві Войтовичу, було лише 17 років, а найстаршому учаснику Революції гідності Іванові Наконечному – 82 роки.
У день пам’яті про подвиг Героїв вчителі радять говорити з учнями про те, що “ми не маємо права опускати руки тоді, коли їх не опустили ті, хто були до нас”.
У статті “Нової української школи” читайте:
Своїми рекомендаціями та ідеями для уроку поділились Оксана Андрійчук, учителька історії, заступниця директорки ліцею № 11 Звягельскої міської ради (Житомирщина), та Юлія Варламова, вчителька історії, заступниця директора з виховної роботи Петропавлівського ліцею № 2 (Дніпропетровщина).
На уроці чи виховній годині вчителі мають звернути увагу учнів на такі питання:
“Варто акцентувати й на тому, що це були прості люди й насправді від кожного з нас залежить наше майбутнє та майбутнє України. У тому, що ми сьогодні маємо самостійну й незалежну Україну, попри продовження боротьби за ці цінності, лежить заслуга кожної людини, яка боролася до цього за свої права, подекуди ціною власного життя. Ці люди дали нам можливість і надалі обстоювати свою свободу. Сьогодні Україна звучить гордо й це, зокрема, завдяки подвигу Героїв Небесної Сотні”, – поділилася вчителька.
Однак, замість скорботного заходу, присвяченому загиблим учасникам Революції гідності, Оксана Андрійчук радить ставити акцент на мотивації та вірі. Варто приділити увагу саме подвигу Героїв Небесної Сотні. Те, за що вони боролися недаремно, бо врахувавши їхні ідеї та уроки, сьогодні нове покоління продовжує боротьбу.
“Тому важливо не закінчувати урок лише на 2014 році, а вибудувати логічний хронологічний зв’язок до подій повномасштабного вторгнення росії в Україну. Коли знову, зі ще більшою силою, уся нація об’єдналася проти ворога”, – каже вчителька.
Звісно, тема Революції гідності досить складна для учнів початкової школи, а вивчають на історії її лише в 11 класі. Але в рамках виховного процесу про подвиг Героїв Небесної Сотні мають знати всі учні, переконана Юлія Варламова.
“Ми маємо виховувати патріотів ще з дитячого садочка, але це не повинно перетворюватися на формалізм. Усе має йти від душі. А тому для учнів досить важливо обрати доступну форму розповіді, врахувавши різний вік. Перш ніж проводити захід, вчитель має ретельно підготуватися, підібрати відповідно до віку матеріали, відео, фото тощо”, – додає Юлія Варламова.
Також у час повномасштабного вторгнення росії в Україну важливо враховувати й психологічні особливості дітей та їхній емоційний стан. Тим паче якщо в класі є діти ВПО, або ті, які пережили трагічну подію. Тому вчителька радить ретельно підбирати матеріали до уроку, наприклад, не показувати гострі відеосюжети, фото зі сценами прямого насильства, щоби психологічно не травмувати дітей.
Для роботи із чутливими та контраверсійними темами сучасної історії України Юлія також рекомендує вчителям скористатися навчально-методичним посібником “Приховані спогади” від освітнього центру “Простір толерантності”. Окремою темою там розглянули й Революцію гідності.
“Заняття має бути екологічним для всіх учнів, тобто бути безпечним для їхнього емоційного, психологічного, соціального, а іноді фізичного благополуччя”, – вважає Юлія Варламова.
Для молодших школярів (1–4 класи) Оксана Андрійчук радить подавати інформацію через візуалізацію. Наприклад, вчитель може знайти або ж створити самостійно анімаційний ролик про Героїв Небесної Сотні.
Після того, як діти дізнаються на основі анімації про події, потрібно обговорити їхні думки:
Також учням молодшої школи важливо запропонувати активності, де б вони могли сказати “дякую” за всі можливості, які мають сьогодні. Наприклад, створити разом з учнями листівки чи записати короткі відео з подяками для учасників Революції гідності, їхніх родичів і для наших теперішніх захисників та захисниць.
“Такі активності дають змогу учням не тільки творчо проявитися, а й обміркувати інформацію про подію і, осмисливши її, сказати “дякую” за те, що вони сьогодні мають”, – розповіла Оксана Андрійчук.
Для учнів початкових класів важлива якась спільна творча робота, щось помалювати, помайструвати. Тому можна запропонувати зробити ангелів пам’яті (намалювати на папері або ж вирізати), радить Юлія Варламова. Розповісти в доступній для учнів цього віку формі про Героїв Небесної Сотні та озвучити, що Герої перетворилися на ангелів і поки ми будемо про них згадувати та говорити, доти вони житимуть у нашій пам’яті.
З учнями середньої школи (5–9 класи) Оксана Андрійчук радить організувати “живу бібліотеку”:
“З уже старшими учнями можна більш науково підійти до проведення уроку. Розповісти про конкретні факти, продемонструвати архівні відео, фото тих подій. Також учні можуть розповісти вірші на цю тематику, заспівати пісень”, – порекомендувала Юлія Варламова.
Наприкінці уроку важливо провести рефлексію, що учні запам’ятали, що вони думають про подвиг Героїв Небесної Сотні тощо.
Зі старшокласниками (10–11 класи) варто провести вже більш серйозний історичний екскурс. Оксана Андрійчук радить розповісти про події, які передували, подати більше фактів про саму Революцію гідності та її перебіг.
Також можна спробувати знайти відповіді на спірні питання у вигляді дискусій, диспутів, роботи в групах.
Серед питань можна розглянути такі:
Старшокласників варто залучити до дослідницької роботи. Вони можуть поспілкуватися з учасниками Революції гідності або ж дослідити їхні біографії й на основі цього створити власні проєкти: сторінки в соцмережах, канал у Telegram, книгу спогадів та ін.
“Водночас вчитель має проконтролювати, щоб уся інформація була достовірною, а старшокласники вміли відокремити судження від коментарів, могли читати факти тощо”, – радить вчителька.
Цікавою активністю для старшокласників може бути історичний турнір на тему “Подвиг Героїв Небесної Сотні”. Зауважимо, що для цього потрібно заздалегідь підготуватися, а на сам турнір відвести два уроки.
Як виглядає історичний турнір:
“Але найголовніше в цій активності не бали, а те, що залучені всі учні. Кожен зможе почерпнути для себе якусь цікаву інформацію, дати відповіді на свої запитання”, – підсумувала вчителька.
Учні 10–11 класів уже починають формувати свою громадянську позицію, як зауважила Юлія Варламова. Тож їм можна дати випереджувальне завдання. Наприклад, підготуватися до диспуту на тему “Хто такий патріот?”.
За порадами вчительки, ще в старших класах за попередньої підготовки можна провести таку активність, як імерсивний театр:
Методика імерсивного театру, за словами Юлії Варламової, створюється на таких засадах:
“Це дуже важливо при вивченні чутливих питань історії: історична пам’ять, оцінка подій. Якщо тебе щось не влаштовує, вийди до мікрофона та вислови думку”, – зауважила вчителька.
Дещо схожою до цього методу є інша активність – структурована драма. Учні також можуть спробувати себе в ролі акторів.
Структурована драма також має такі частини:
Під час дистанційного навчання, за порадою Оксани Андрійчук, важливо залучати до обговорень кожного учня. Наприклад, на початку поставити запитання, що вони знають про Революцію гідності та Героїв Небесної Сотні.
Потім за допомогою програми Mentimeter створити інтерактивну хмару слів-асоціацій і працювати з нею впродовж уроку.
Школярі мають усвідомити важливість таких демократичних цінностей, як гідність, свобода, незалежність, цілісність. За них і досі продовжує свою боротьбу наша держава.
“Діти мають бачити, що Україна обрала правильний шлях. Якби не відмова від проросійського курсу в часи Революції гідності та подвиг її учасників, невідомо як би склалася ситуація в нашій країні зараз”, – розповіла Юлія Варламова.
Оксана Андрійчук також підсумувала результати, яких має досягти урок, присвячений Дню Героїв Небесної Сотні:
Щороку 22 січня у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Україна відзначає День Соборності. Офіційно це свято встановлено Указом Президента України “Про День соборності України” від 21 січня 1999 року № 42.
Акт Злуки, проголошений 105 років тому – 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві, став епохальною історичною подією, коли українські землі об’єдналися в одній державі. Це стало основоположною віхою українського державотворення, увінчало соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття.
Соборність означає, по-перше, об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території. По-друге, – духовну консолідацію всіх громадян держави, їх згуртованість, незалежно від національності. Нарешті, соборність невіддільна від суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту побудови демократичної держави, є запорукою виживання й існування нації.
Ідея соборності була і залишається базовою національною цінністю українців.
“Наша єдність – наша зброя”
22 січня ми згадуємо дві рівнозначні за вагою події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки, яке сталося у 1918 році, та проголошення Акта Злуки українських земель, що відбулося 1919-го.
Проголошення Соборності 22 січня 1919 року, коли Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка об’єдналися в соборну державу, увінчало прагнення до єднання українців, розділених кордонами тогочасних імперій. Ця подія повністю руйнує твердження російської пропаганди, буцімто українські землі вперше об’єднав Сталін у 1939 році.
Упродовж багатьох десятиліть Акт злуки залишався ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу. Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року питання єдності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилося під сумнів.
На початку ХХ століття українці об’єдналися після падіння імперій.
Нині Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісність буде цілковито відновлена після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом. Соборність – мета Перемоги.
Радянська та російська пропаганда протиставляла українські регіони, нав’язувала уявлення про різні “сорти” українців. Проте в сучасному спротиві російській агресії ми довели свою згуртованість і спільне прагнення жити у вільній державі, яка сама визначає майбутнє.
Соборність передбачає не лише пам’ять про спільне минуле, а й потребує згуртованої співпраці заради майбутнього, як на полі бою, так і в тилу. Коли ми, з різних регіонів, разом працюємо, боремося з окупантами, створюємо знакове і важливе, адже ціль у нас спільна: незалежна, демократична і соборна Україна. Єднаймося!
Український історичний календар 22 січня містить дві знаменні події: проголошення 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради незалежності Української Народної Республіки та рівно за рік – Універсалом Директорії Української Народної Республіки – об’єднання УНР і ЗУНР в єдину суверенну державу.
Ці події є надзвичайно важливими в історії Української революції 1917– 1921 років і загалом історії України XX століття. IV Універсал Української Центральної Ради став логічним етапом складного розвитку українського визвольного руху доби революції. Розпочавшись у березні 1917-го, він за один рік пройшов еволюцію від культурницьких вимог, ідей політичної автономії та федерації і зрештою до усвідомлення необхідності власної незалежної держави. Водночас, на проголошення незалежності значний вплив справили зовнішні обставини – збройна агресія більшовицької Росії, а також переговори в Бересті про мирний договір УНР з країнами Четверного союзу.
“Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення незалежності України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили”, – відзначав під час засідання українського уряду 26 грудня 1917 року «соціалістреволюціонер» Микита Шаповал. Текст IV Універсалу датований 9 (22) січня 1918 року. Ухвалили його пізно вночі 11 (24) січня 1918 року на засіданні Малої Ради.
Документ містив чотири головні напрями: проголошення самостійності Української Народної Республіки; доручення Раді Народних Міністрів укласти мир з Центральними державами; оповіщення оборонної війни з більшовицькою Росією; декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами.
Уперше в XX столітті Україна проголошувалася незалежною суверенною державою. Революційні події на Наддніпрянській Україні, проголошення української державності сприяли піднесенню національного руху в підавстрійській Галичині. В умовах розпаду Австро-Угорщини тамтешні українці отримали можливість реалізувати право на самовизначення.
1 листопада 1918 року у Львові відбувся Листопадовий чин, унаслідок якого згодом було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. На зустріч із гетьманом Павлом Скоропадським у Київ вирушила галицька делегація (до складу якої входили Осип Назарук і Володимир Шухевич). Гетьман обіцяв оперативно відреагувати на прохання: надати ЗУНР зброю, продовольчу і фінансову допомогу, спрямувати в Галичину загін Січових стрільців Євгена Коновальця, який мав допомогти у боротьбі з поляками.
Утім, у цей час владу в Україні перебрала Директорія і переговори про об’єднання продовжилися вже з її представниками. Тож 1 грудня 1918 року у Фастові представники УНР і ЗУНР підписали Передвступний договір між УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну державу. А вже 3 січня 1919 року Українська національна рада ЗУНР у Станіславові (нині – Івано-Франківськ) ратифікувала цей договір і прийняла ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу. Для продовження переговорів з урядом УНР сформували делегацію із 65 осіб, яку очолив Лев Бачинський.
22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення незалежності УНР, в Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори. На них проголосили Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із Західноукраїнською Народною Республікою. У зачитаному на зборах “Універсалі соборності”, зокрема, відзначалося: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”. Наступного дня, 23 січня 1919 року, в приміщенні київського Оперного театру (сучасна Національна опера України) Трудовий Конгрес України ратифікував документ, надавши йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР після об’єднання з УНР змінила назву на Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР). Розпочалася активна співпраця між обома державними утвореннями в економічній, військовій та культурних сферах.
Ідея соборності охопила українців у найвіддаленіших куточках їх проживання. Відголоском історичного руху до Злуки на Закарпатті стали Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року, які постановили об’єднати Карпатську Україну з Українською Народною Республікою зі столицею в Києві. В умовах перманентної боротьби за свободу і незалежність надзвичайно багато важило братерство по зброї українців із різних регіонів.
Апогеєм співпраці та консолідації зусиль став спільний похід українських армій на Київ у серпні 1919 року. Однак через низку причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Продовжували існувати два окремі уряди, дві армії. Республіки фактично перебували у конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі, зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції пізньої осені 1919 року. Тим не менше, Акт Злуки став символом і легендою для наступних поколінь борців за Україну.
Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.
“Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів”.
Іван Франко. “Одвертий лист до галицької молодежі”, 1905 рік
“Не чіпатися того, що ділить і роз’єднує поодинокі частини української землі, а пильнувати того, що лучить і єднає їх до купи, і се зміцнювати і розвивати мусимо… Єднатися, концентруватися, а не ділитися, не розбігатися – се повинно бути у всім нашим гаслом”.
Михайло Грушевський. “Про українську мову й українську справу”, 1907 рік.
“Українська національна думка мусить обнімати всіх українців, де б вони не проживали, на всій Україні, без огляду на державні кордони… Коли в кожному з нас до решти загине полтавський, галицький і т.д. провінціал, а в цілому зродиться та зросте Всеукраїнець, якого думи і змагання обнімають усю Україну зарівно і неподільно, як нерозлучну і єдину цілість”.
Микола Міхновський. “З закордонної України”
“Ясно, як на долоні, що Рідна Хата не повстане, якщо не буде українського моноліту, коли українці-самостійники не зможуть, обходячи всі різниці, які їх ділять, завести між собою якнайбільшу єдність. Тієї єдності Україні треба, а та потреба накладає на нас усіх обов’язок, і від сповнення того обов’язку залежить майбутнє Батьківщини”.
Митрополит Андрей Шептицкий, 1941 рік
“Перейдемо від фраз про Соборність до здійснювання цієї великої Ідеї в буденному житті”.
“Хай слово «Соборність» не буде тільки книжковою фразою, але щоденним хлібом та правдивою Ідеєю наших буднів!”.
Михайло Дяченко (Марко Боєслав). “За соборний моноліт”, 1950 рік
“Сучасні події нинішньої російської агресії лише підсилюють значимість того Акта злуки УНР і ЗУНР, який відбувся … на площі біля стародавньої Софії Київської. Бо знову Україну хочуть “пошматувати” та розділити, силою забравши її землі, встановивши штучні кордони й сірі зони, посваривши наш народ, пропагандою ввівши в оману. Тому для нас свято Соборності є дуже важливим, бо воно нагадує про найголовніший урок нашої спільної історії: в єдності – сила, в розділенні – поразка”.
Епіфаній, Предстоятель Православної церкви України, митрополит Київський і всієї України, 2022 рік
“Зараз ідея соборності є чимось життєво необхідним для українського народу, оскільки соборність – це означає дбати про те, що об’єднує. Навіть більше, це означає ставити за найвищу цінність усе те, що може нас об’єднувати, надихати і робити сильнішими, бо разом нас не подолати”.
Блаженніший Святослав, Глава Української греко-католицької церкви, 2022 рік
Інтернет-банери до Дня Соборності:
https://mega.nz/folder/RwwWHCBB#tS4BkMEP5zy6YCJNz5wJpw
Відеоролик «Разом з власної волі з 1919 році»: https://mega. nz/folder/pwQ0kZJa#w1qzRCHl4eT0BC5_45SYBQ
Методичні рекомендації для загальноосвітніх навчальних закладів до Дня Соборності України-2020: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/metodychnirekomendaciyi/metodychni-rekomendaciyi-dlya-zagalnoosvitnih-navchalnyh-zakladivdo-dnya-sobornosti-ukrayiny-2020
Інформаційні матеріали до 100-річчя проголошення незалежності Української Народної Республіки: http://unr.uinp.gov.ua/metodichni-materiali/metodichni-materiali/informatsiynimateriali-do-100-richchya-progoloshennya-nezalezhnosti-ukrainskoi-narodnoirespubliki-2018-rik
Настільна гра “Українська революція 1917–1921”: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/navchalni-igry/nastilnagra-ukrayinska-revolyuciya-1917-1921
Карткова гра “100 облич Української революції”: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/navchalni-igry/kartkovagra-100-oblych-ukrayinskoyi-revolyuciyi
Відеоісторія “Українська революція 1917–1921. Як творилася держава”: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/videolekciyi/cyklvchymo-istoriyu/ukrayinska-revolyuciya-1917-21-rokiv-yak-tvorylasya-derzhava
Аудіо-альбом “Пісні Української революції”: https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/audioalbom-pisni-ukrayinskoyirevolyuciyi1
Виставка “100 років боротьби: Українська революція 1917–1921”: https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-100-rokiv-borotby-ukrayinskarevolyuciya-1917-1921
Виставка “Українська революція 1917-1921: регіональний вимір”: https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vyskavka-ukrayinska-revolyuciya-1917- 1921-regionalnyy-vymir
Виставка “Донбас: переPROчитання образу”: https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/nazva-vystavky
Виставка “Подорож невідомим Кримом”: https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-podorozh-nevidomym-krymom
Видання “Наш Крим. Неросійські історії українського півострова”:
https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/nash-krym-nerosiyski-istoriyi-ukrayinskogopivostrova
День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.
Йому передувало підписання (22 січня 1918 р.) Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено в листопаді 1918 року. Процес об’єднання України завершився 22 січня 1919 року.
Сьогодні проблема соборності України є, на жаль, не менш актуальною. І це, напевне, перше, що я не можу пробачити сучасним українським політикам. Культурні та ментальні відмінності між українцями Сходу й Заходу існували завжди, вони отримали назву “синдром Збруча”, однак завжди наші співвітчизники прагли єдності. Акт возз’єднання УНР та ЗУНР – історичний факт, який показав безсилля будь-яких спроб роз’єднати український народ, протиставити українців один одному.
На полях Першої світової війни відбувалося братання Українських січових стрільців, що воювали у складі війська Австро-Угорщини, та українців-вояків армії Російської імперії. Згодом усвідомлена необхідність єдності змусила українські західні регіони до проголошення самостійності з метою возз’єднання з Українською Народною Республікою.
21 січня 1990 року жителі багатьох населених пунктів по дорозі між Києвом і Львовом утворили живий ланцюг, відзначивши цю історичну дату. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.
Сьогодні час згадати, як було досягнуто єдності тоді, 22 січня 1919 року.
Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної єдності, свідченням їхнього самоусвідомлення, важливою віхою процесу становлення політичної нації. Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась об’єднуючим чинником і чи не єдиним спільним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху. Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню залишків ідей федералізму в ментальності національної політичної еліти.
Об’єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії. Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки.
Перші дипломатичні контакти Львова з Києвом відбулися 7 листопада 1918 p.,коли делегація галичан у складі О. Назарука і В. Шухевича виїхала у Наддніпрянщину і мала аудієнцію у гетьмана П. Скоропадського. О. Назарук згадує: “Коли я представив гетьманові ціль нашого приїзду, він запитав: “Скажіть одверто – хочете вирізати панів?” – “Хочемо будувати Українську державу”, – відповів я здивований”.
23 листопада уряд ЗУНР скерував до Наддніпрянщини другу делегацію у складі Л. Цегельського і Д. Левицького. Оскільки Гетьманат доживав останні дні, галичани вступили в переговори щодо об’єднання і надання допомоги Директорією. 30 листопада вони прибули до Фастова, де зустрілися з членами Директорії В. Винниченком, С. Петлюрою, П. Андрієвським, Ф. Швецем та А. Макаренком. Згадуючи про ці переговори, Володимир Винниченко писав: “Не маючи певности удержати своїми силами владу у Галичині, а крім того, піддаючись натискові народних мас, що прагнули до повного об’єднання з Великою революційною Україною, Рада Державних Секретарів звернулась до Директорії з пропозицією об’єднання двох Республік в одну Українську державу… Директорія охоче приняла цю пропозицію, цілком згодившись з думкою провідників трудових галицьких мас…, що український народ по обидва боки Збруча має бути на віки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю”.
Зважаючи на військово-політичну ситуацію, остаточне вирішення проблеми було відкладено. 1 грудня у Фастові між УНР і ЗУНР було підписано перший не тільки міждержавний, але й взагалі від початку Української національної революції, договір – “передвступний договір” “про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю”. Статті угоди констатували, що ЗУНР заявляла про “непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою”. З іншого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду “прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілости в Українську Народну Республіку”. Враховуючи певні історичні, соціально-політичні та духовні етнічні відмінності населення ЗУНР, угода зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР.
Президент ЗУНР, а згодом член Директорії Є. Петрушевич заявив: “По лінії з’єдинення не було між нами двох гадок. Сьогоднішній крок піднесе нашого духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе!” Водночас було обрано делегацію до Києва у складі 65 осіб для участі в урочистому проголошенні возз’єднання.
Урочиста акція святкування й проголошення акта Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на Софіївській площі біля собору. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці, військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР. О дванадцятій годині урочисте свято розпочалося виступом Л. Цегельського, який зачитав грамоту – ухвалу Національної Ради про возз’єднання і передав її голові Директорії В. Винниченку. Універсал УНР оголосив член Директорії Ф. Швець:
УНІВЕРСАЛ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
22 СІЧНЯ 1919 Р.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка.
Це перша настінна карта соборної УНР, на якій відображені усі українські етнічні землі, які у 1919 році були у складі України. Кубань, Ставропілля, Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії). Берестейщина і Гомельщина (Білорусь). Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словаччина). Мармарощина, Південна Буковина (Румунія), Придністров’я.
На мапі, над якою працювала група істориків і науковців, на основі архівних матеріалів виділені території компактного проживання українців, так звані “клини”, де формувалась українська армія. Малиновий клин – це Північний Кавказ, Сірий клин – Північний Казахстан і Південно-Західний Сибір, Зелений клин – Південна частина Далекого Сходу (головне місто – Владивосток), Жовтий клин – Нижнє і Середнє Поволжя.
До слова, площа Зеленого клину була удвічі більша від території України, тут українці проводили державотворчі процеси: у 1918 році вони вимагали від російського уряду визнати далекосхідний Зелений Клин частиною України і проголосили культурну Конституцію українців Далекого Сходу і Самостійну Українську Далекосхідну Республіку.
Україна очима луганчан
Наприкінці грудня 2023 року завершився прийом робіт на обласний етап Всеукраїнського заочного конкурсу робіт юних фотоаматорів «Моя країна – Україна!». Конкурс проводився за сьома номінаціями: «пейзаж», «натюрморт», «жанрове фото», «пам’ятки архітектури», «живий світ (фото тварин та рослин)», «експериментальне фото» (застосування програми АdobePhotoshop)», «репортажний портрет». Учнівська молодь Луганщини завжди була активною при проведенні цього конкурсу. І минулого, 2023 року, незважаючи на складні умови організації роботи закладів освіти Луганської області в дистанційному форматі; проживання учасників освітньо-виховного процесу в областях на підконтрольних Україні територіях та за кордоном, учнівська молодь Луганщини активно взяла участь в цьому заході.
До обласного Оргкомітету Конкурсу надійшло 328 індивідуальних конкурсних робіт (світлин) від учнів та вихованців 38 закладів освіти з 13 міських, селищних та сільських територіальних громад. На всеукраїнський етап було відібрано 33 роботи луганчан за всіма номінаціями, з числа тих, хто посів І місце та чиї світлини повністю відповідають вимогам Конкурсу.
Найближчим часом всі учасники обласного етапу будуть відзначені дипломами відповідних ступенів та сертифікатами учасників. Чекаємо на результати всеукраїнського етапу Конкурсу.
Журі обласного етапу Конкурсу відмітила достатньо високий рівень фоторобіт та їх відповідність зазначеній тематиці. Враховуючи той факт, що всі учасники Конкурсу від Луганської області, з-за її тимчасової окупації, є ВПО і вимушені проживати у всіх областях України – в роботах юних фотоаматорів відображена фактично вся Україна. Це несе додаткову цінність цих робіт, як погляд юного українця на всю країну, її красу та велич. Водночас в багатьох роботах зберігається любов до рідного краю, відчуття туги та сподівання на скорішу нашу Перемогу, що є характерною рисою сьогоднішнього часу.
Яка ж ти красива та велична моя Батьківщина – Україна!
29 вересня 2023 року, у роковини трагедії Бабиного Яру, Український інститут національної пам’яті, Світовий Конґрес Українців, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті за підтримки Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» проведуть спільний міжрелігійний захід на вшанування пам’яті загиблих.
Бабин Яр – місце пам’яті та некрополь близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941–1943 роках. Серед них – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, в’язні Сирецького концтабору, «саботажники», порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.
Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей.
Розстріли в урочищі розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста.
Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.
Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Більшість населених пунктів України мають свої більші чи менші «бабині яри» – місця нацистських розстрілів євреїв та інших жертв.
Виконавцем розстрілів кінця вересня – початку жовтня 1941 року в Бабиному Яру була зондеркоманда 4а під орудою штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей нацистський підрозділ здійснив також масові вбивства євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі, Білій Церкві та інших містах.
Голокост – важка незагоєна рана в історії України в Другій світовій війні. Жертвами злочину стали близько півтора мільйона українських євреїв. Нацисти знищили їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту.
Пам’ять про трагедію Бабиного Яру попри всі обставини завжди залишалася живою. Перші художні твори на цю тему з’явилися вже в 1941–1943 роках. Художник-етнограф Юрій Павлович щодня робив замальовки олівцем із натури. Першими художніми текстами стали поетичні твори Ольги Анстей та Людмили Титової.
По війні радянський режим замовчував або спотворював пам’ять про жертв, намагався зруйнувати сам яр та навколишні кладовища. Проте це йому не вдалося. Бабин Яр залишався застереженням про небезпеку від ненависті, расизму, міжнаціональної ворожнечі, переслідування та знищення людей за етнічною, політичною, релігійною або іншими ознаками.
Після відкриття й осмислення жахів Голокосту світова спільнота пристала на позицію «ніколи знову», проте геноциди стаються дотепер. Сьогодні в Україні – війна. Рашисти навіть риторику запозичують у нацистів, заявляючи про «розв’язання українського питання», подібно до гітлерівського «розв’язання єврейського питання». Російський так званий «антифашизм» став головною загрозою для євреїв у сучасній Україні та сприяв нарузі над пам’яттю про Голокост: російські війська обстрілюють єврейські цвинтарі, синагоги, навіть Бабин Яр.
Ми побачили жорстокі масові вбивства рашистами чоловіків, жінок, дітей, літніх людей, тварин, тортури – фізичні та моральні, зґвалтування. Навіть іноді мали місце намагання спалити тіла, щоб приховати вчинені злочини, як свого часу, відчуваючи наближення поразки, робили нацисти. Відомості зі звільнених Бучі, Ізюма, Маріуполя та інших українських міст і сіл жахають цивілізований світ. Мир, безпека й рівновага в Європі та світі можливі тільки після того, як Україна переможе у війні, а всіх злочинців буде належно покарано.
Расова доктрина. Нацистська ідеологія засновувалася на расовій теорії, відповідно до якої людство від початку існування розділено на раси, а цінність людини полягає не в її індивідуальних рисах, а в належності до расової групи. Вищою, передовою вважали арійську. Вона від природи наділена правом підкорювати чи знищувати «нижчі» раси, до яких належали і слов’яни, зокрема, й українці. Євреї ж узагалі не вписувалися в нацистську расову піраміду, їх вважали недолюдьми і спочатку розглядали можливість компактно переселити (на територію Польщі – район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори).
Друга світова війна, що була наслідком змови двох тоталітарних режимів (нацистського та радянського) перекреслила ці наміри, але створила умови для «остаточного розв’язання єврейського питання». Після того, як Німеччина та її союзники окупували Польщу, Литву, Латвію, Естонію, а також Бессарабію з Буковиною, під владою двох диктаторів опинилося 75 % європейського єврейства (більшість із них не пережила Голокосту).
Голокост кулями в Україні. В окупованому СРСР «акції зачисток» почалися з Галичини. Лише за тиждень в ініційованих нацистами погромах у Львові загинули 6 тисяч євреїв. Усього в таборах і гетто Тернополя, Дрогобича, Борислава, Сколе, Стрия та інших міст убито 610 тисяч євреїв.
На території Наддніпрянської України в 20-х числах липня айнзатцкоманда 5-ї айнзатцгрупи С розстріляла майже півтори тисячі уманських євреїв.
У серпні 1941 року німецькі військові стратили у Кам’янці-Подільському понад 23,5 тисячі місцевих євреїв та євреїв Закарпаття. У травні 1944-го тих євреїв, які залишалися на території Закарпатської України, вивезли до концтабору Аушвіц. Більшість вивезених загинула в газових камерах.
Після окупації Одеси румунські військові розстріляли у відплатних акціях 20 тисяч євреїв. У кінці грудня 1941 року біля Богданівки Одеської (нині – Миколаївської) області знищили понад 40 тисяч євреїв. На українських землях, що увійшли до складу Трансністрії, окупаційна влада теж створила гетто й табори праці. Загалом на цих землях румуни знищили близько 300 тисяч євреїв Бессарабії та Буковини.
Терор в окупованій Україні знищив євреїв як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту стали понад 1 мільйон осіб. Місцями їх наймасовіших страт стали, крім Бабиного Яру (Київ), Богданівка Одеської області – понад 40 тисяч, Дробицький Яр (Харків) – близько 20 тисяч, Кам’янець-Подільський Хмельницької області – 23,6 тисячі, Дальник Одеської області – близько 18 тисяч, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17 тисяч жертв.
Бабин Яр. 19 вересня 1941 року війська Вермахту ввійшли до Києва, а наступного дня в Бабиному Яру розстріляли військовополонених (імовірно політпрацівників та, можливо, євреїв). Підрив радянськими диверсантам київської цитаделі та Хрещатика в 20-х числах цього ж місяця став для окупантів зручним приводом звинуватити у скоєному євреїв і провести показову каральну акцію над євреями-заручниками.
28 вересня 1941-го в Києві з’явилися оголошення з наказом усім євреям міста зібратися зранку на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова, біля кладовищ.
«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч людей 29 вересня, пролягала від Лук’янівської площі вулицею Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на Кагатну (нині – Сім’ї Хохлових), потім по Лагерній (нині – Дорогожицькій). Біля входу до Братського (Воїнського) кладовища відбирали гроші, коштовності, документи, наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського кладовища (нині – територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею та краєм яру. Розстрілювали на майже пів кілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника, встановленого 1976 року, а закінчувався за теперішньою станцією метро «Дорогожичі». Людей змушували роздягатися догола, спускатися в яму і лягати долілиць, одні на одних, а вздовж рядів проходили німецькі поліцейські й стріляли в потилицю. До 18-ї години того дня встигли вбити майже 22 тисячі. Інших приречених загнали на ніч у порожні гаражі на Лагерній. Наступного дня їх чекала така ж доля. Потім сапери підірвали схили, щоб земля засипала тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.
Вбивства у Бабиному Яру тривали у кілька етапів.
Перший – щоденні розстріли євреїв, військовополонених, цивільних – тривав із вересня 1941-го до весни 1942 року. Пік припав на 29–30 вересня, коли загинули 33 771 особа.
У «Донесенні про події в СРСР» № 111 від 12 жовтня 1941 року йдеться: «Загальне число страчених зондеркомандою 4а тепер перевищило 51 000. Крім зондеракції в Києві 28 і 29, для якої були виділені 2 команди поліційного полку «Південь», всі страти, які проводилися до цього часу, ця ЗК здійснювала без будь-якої допомоги. Страчені особи в основному були євреями, найбільшу частину складають політичні функціонери, а також заколотники і грабіжники». Із середини жовтня у Бабиному Яру та його околицях також почалися страти комуністів-підпільників, ромів, душевнохворих, заручників, моряків Дніпровської флотилії.
Узимку 1941–1942 років на тому місці загинули члени Організації українських націоналістів. «Донесення про події в СРСР» № 164 від 4 лютого 1942 року свідчить: «У Київській області боротьба проти комуністів все більше трансформується в боротьбу проти національних українських формувань... Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних арештованих в останній час прихильників Бандери знову доводять, що прихильників Бандери неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому лишається тільки повністю знищити цей рух».
Другий етап – кінець зими 1942 – середина серпня 1943-го. На цей час припадає й створення Сирецького концтабору, який замінив табір на вулиці Керосинній (виник десь у квітні–травні 1942 року, а на кінець окресленого другого етапу припала його евакуація). Його в’язні – численні жертви Бабиного Яру.
З весни 1942 року (можливо, що і взимку) двічі на тиждень сюди привозили на розстріл ув’язнених із тюрми гестапо. До кінця вересня 1943 року основними жертвами Бабиного Яру стали підпільники і партизани, як комуністи, так й українські націоналісти.
Третій, заключний, етап регулярних розстрілів відбувався на тлі знищення трупів у Бабиному Яру в серпні–вересні 1943 року в’язнями Сирецького концтабору. Паралельно відбувалася евакуація самого табору. Зрозумівши, що в Києві не втриматися, німці почали замітати сліди злочинів. Трупи спалювали навпроти Сирецького концтабору.
18 серпня 1943 року до Сирецького табору доставили групу арештантів із Полтави. До них приєднали ще 100 ув’язнених євреїв із самого Сирецького табору. Таку команду смертників із 327 осіб закували в кайдани та змусили викопувати трупи, будувати печі з огорожі Лук’янівського і надгробків єврейського цвинтаря, складати в них тіла та дрова і спалювати. В одній такій печі за раз знищували до 2000 жертв. Двічі на тиждень нацисти привозили до Бабиного Яру на страту в’язнів із тюрми СД і спалювали їхні тіла. Всі ці роботи проводилися в режимі цілковитої таємності: територія була оголошена забороненою зоною, обгороджена й засаджена деревами, але сморід і дим розносилися по Києву далеко за межами урочища.
До кінця вересня майже всіх розстріляних спалили, а в’язні заклали останню піч, як вони зрозуміли, для себе. У ніч на 29 вересня 1943 року вони вирвалися на волю, але врятуватися вдалося не більше як двом десяткам сміливців. Саме їхні свідчення згодом дали можливість відтворити історію знищення трупів у Бабиному Яру.
Штандартенфюрер Пауль Блобель, який керував стратами у Києві 1941 року, наглядав і за спаленням останків у 1943-му. Про це він свідчив на Нюрнберзькому процесі: «Під час мого візиту в серпні я спостерігав за спаленням тіл у загальній могилі під Києвом. Могила була близько 55 м завдожки, 3 м завширшки і 2,5 м завглибшки. Після того, як верхній шар був знятий, трупи облили горючим матеріалом і підпалили. Пройшло близько двох днів, поки могили згоріли до дна. Я особисто пересвідчився, що прогоріло все до самого дна. Після цього могила була засипана, і так майже всі сліди були заметені».
У жовтні 1943 року в Бабиному Яру німці ще розстріляли киян, які ухилилися від виконання наказу про повне виселення з міста. Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, а за два дні до Києва увійшла Червона армія.
Виконавці злочину. Охоронні й поліційні функції для забезпечення стабільності окупаційного режиму виконували охоронні дивізії Вермахту, структури поліції безпеки та СД і формування німецької і так званої «української допоміжної» поліції. Разом із Вермахтом у місті з’явилися представники айнзатцгрупи СД. Вони мали очищати армійські тили від «небезпечних елементів» і придушувати рух спротиву. «Відповідальною» за Київ була айнзатцгрупа С, зокрема, зондеркоманда 4а. Разом із ними прибув штаб головнокомандувача СС і поліції «Росія-Південь» та два батальйони поліцейського полку «Південь». Згодом у Києві з’явилася айнзатцкоманда 5. Саме ці підрозділи СС та поліції здійснювали масові розстріли євреїв у Бабиному Яру.
Жертви Бабиного Яру. Головними жертвами нацистів у Бабиному Яру стали євреї, які становили більш як половину страчених. Упродовж двох років німецької окупації тут розстрілювали й групи людей, і окремих осіб, які з тих чи інших причин вважалися ворогами нацистів.
Серед перших жертв – військовополонені. Їх розстрілювали вже наступного дня після вступу німців до Києва. У першу чергу євреїв та політкомісарів. У січні 1942 року нацисти стратили кілька десятків полонених моряків Дніпровської флотилії.
У Бабиному Яру загинуло щонайменше 150 ромів. Крім того, ромські табори було знищено на тодішніх околицях – у Святошині та на Березняках.
З середини жовтня 1941 року неподалік Кирилівської церкви почали страчувати пацієнтів психіатричної лікарні імені Павлова.
Репресій зазнали й українські націоналісти. Першочергово представники похідних груп. У вересні 1942 року почалися арешти серед учасників націоналістичного підпілля і тривали до останніх днів німецької окупації. З усіх українських земель найбільших жертв ОУН зазнала в Києві – не менше 600 осіб.
У жовтні 1941 року почалися арешти членів підпільних райкомів КП(б)У. Тільки до кінця 1941-го арештували понад 50 керівників залишеного в місті підпілля. Всього ж до кінця німецької окупації Києва загинуло близько 617 осіб.
Порятунок євреїв у роки нацистської окупації Європи став предметом вивчення у Державі Ізраїль. Національний інститут пам’яті Катастрофи і Героїзму Яд Вашем 1963 року затвердив критерії для отримання почесного звання «Праведник народів світу». Праведниками визнаються неєвреї, які, ризикуючи життям, рятували євреїв під час Голокосту. Всіх, хто був причетний до порятунку, нагороджують медалями й дипломами, на їхню честь висаджують дерева на Алеї Праведників, їм призначають довічні пенсії.
У СРСР знищення євреїв під час Другої світової війни замовчувалося. Наслідком цього стало й те, що рятівники з цих територій (включно з УРСР) опинилися поза практиками вшанування. На момент розпаду Радянський Союз посідав 17-те місце серед країн, звідки походили Праведники народів світу. Активні пошуки жителів України – рятівників євреїв розпочалися лише з жовтня 1988 року, коли запрацювало Київське товариство єврейської культури та його перша структура – фонд «Пам’ять Бабиного Яру». Фонд спрямував зусилля на пошук праведників в Україні. У квітні 1989-го він затвердив звання Праведник Бабиного Яру і Праведник України. На 1 січня 2021 року відомі імена 2673 Праведників з України (4 місце серед країн, у яких встановлено факти порятунку).
Праведники – це цивільні беззбройні жителі окупованих територій. Серед них люди різних національностей – українці, росіяни, поляки, білоруси, татари, вірмени, греки й німці. Вшановуючи Праведників, мусимо пам’ятати, що їхні вчинки – не лише факти порятунку людей чи цілих сімей, а й ризик власним життям, життям рідних, включно з малолітніми дітьми або старими батьками.
Історії 190 праведників (у тому числі православного священника Олексія Глаголєва та його родини, котрі першими з українців отримали звання «Праведник народів світу») зібрано в Банку портретів, розробленому в межах проєкту «Українці-рятівники. Марафон історій». Мета цього проєкту Національного музею історії України у Другій світовій війні, Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» та Українського інституту національної пам’яті – зібрати на одному електронному ресурсі біографічні довідки, фото, документи, відео про українців, які під час Другої світової війни рятували євреїв, ромів та інших жертв нацизму.
Тема збереження та відновлення пам’яті щодо подій, пов’язаних із Голокостом і трагедією Бабиного Яру, зокрема, є важливою для політики історичної пам’яті України. Тому Українська держава та інститут надають великого значення належному увічненню пам’яті її жертв, рішуче засуджують прояви антисемітизму в українському суспільстві та докладають зусиль для вшанування українців, які рятували євреїв на території України під час Голокосту. Свідченням цього є ухвалення Кабінетом Міністрів України постанови «Деякі питання призначення і виплати довічних державних стипендій для громадян України, які рятували євреїв на території України під час Голокосту в роки Другої світової війни, та про визнання такими, що втратили чинність, постанов Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 р. № 139 і від 9 серпня 2017 р. № 568» від 8 вересня 2021 року № 935, робота над Концепцією комплексного розвитку (меморіалізації) Бабиного Яру, щорічне проведення відповідних жалобних і популяризаціних заходів.
Важливим тематичним інформаційним ресурсом інституту та Громадського комітету «Бабин Яр» є веб-сторінка «Бабин Яр: людина, влада, історія». Ресурс містить архівні документи, кінохроніку, наукові статті, присвячені історії Бабиного Яру від кінця XVIII до початку ХХІ століття.
Окремо пропонуємо матеріали інтерактивної виставки «Бабин Яр: пам’ять на тлі історії». Виставка має українську та англійську версії, супроводжується відеоекскурсією українською. Крім того, вчителям буде корисно ознайомитися з інтерактивною версією збірника навчально-методичних розробок-занять на основі віртуальної виставки «Бабин Яр: пам’ять на тлі історії» та документального фільму «Бабин Яр у пошуках пам’яті». Ресурс розроблено Українським центром вивчення історії Голокосту та інститутом.
Допоміжну роль можуть відіграти матеріали виставки «Українська Друга світова», зокрема, її стенди «Голокост. Бабин Яр та «остаточне розв’язання єврейського питання» та «Українці – Праведники Народів Світу».
Спільно з Національним історико-меморіальним заповідником «Бабин Яр» та Посольством Ізраїлю в Україні Український інститут національної пам’яті встановив у Бабиному Яру інформаційно-навігаційні стенди івритом, українською, англійською мовами. Стенди містять мапу території заповідника з позначеними на ній пам’ятниками та пам’ятними знаками й розповідають про трагедію Бабиного Яру, сам заповідник та сучасну меморіалізацію жертв Бабиного Яру в Україні.
https://www.youtube.com/watch?v=R35nR6Fx_HEСпільна міжрелігійна молитва була започаткована у 2021 році, у 80-ті роковини трагедії.
Цьогоріч вшанування пам’яті жертв масових розстрілів у Бабиному Яру у 1941–1943 роках відбудеться з участю представників урядових структур, найвищого духовенства Православної Церкви України та Української Греко-Католицької Церкви, духовних лідерів іудейських релігійних громад.
Запрошуємо долучатися незалежно від віросповідання. Після спільної молитви на вшанування пам’яті жертв розстрілів відбудеться покладання камінців та лампадок до пам’ятників на території заповідника.
22 квітня люди з усіх куточків нашої планети мають нагоду замислитися про збереження довкілля , багатств природи. А також, про необхідність порозуміння між людьми та об’єднання зусиль заради досягнення миру і добробуту для всіх жителів Землі.
Нагадаємо, цю дату у 2009 році запропонувала Генеральна Асамблея ООН, і День Землі увійшов до офіційного переліку всесвітніх знаменних дат. До того це було неофіційне свято, яке відзначалося не у квітні, а 21 березня – в день весняного рівнодення. Починаючи з 1970 року, активісти і просто небайдужі люди у США влаштовували у цей день природоохоронні заходи та різноманітні акції. Робили вони це заради того, щоб пригорнути увагу до питань екології довкілля та здорового способу життя. У 1990 році до подібних акцій долучилися інші країни світу – саме тоді День Землі став міжнародною датою. День Землі має неофіційний символ – це зелена грецька літера Тета на білому тлі, а неофіційний прапор – зображення земної кулі на темно-синьому тлі.
Слід зазначити, що з нагоди Дня Землі по всьому світу проходять з благоустрою міст та селищ. Також сьогодні лунає голос Дзвону Миру – це нагадування і застереження людям про необхідність берегти нашу Землю і все живе на ній. Також берегти людство і людську культуру, сприяти миру та порозумінню між країнами, народами, націями, релігіям.
Пам’ятаймо, все залежить від нас. Ми всі відповідальні за мир і гармонію, без якої життя на нашій планеті знаходиться під великим питанням. Добра воля і добрий дух в силах зупинити всякий наш помилковий напрямок і не будемо забувати про це. Будемо використовувати цю можливість, щоб зберегти перспективу життя!
З Днем Землі!
Матеріали до тематичного уроку: https://www.youtube.com/watch?v=3hSR_PnHoIo, Вікторина "День Землі" https://www.youtube.com/watch?v=fj6qUeCYMf0
Хочемо нагадати українцям про те, що окрім давнього побутового і сакрального значення вишиванкових візерунків, ця прикрашена орнаментами одежа була ще й одним з атрибутів воїнського вбрання захисників українських земель. І усе, що на ній зображали за допомогою вишитих знаків, мало утилітарний характер.
Воїна на ратну справу споряджали рідні. Якщо козак був молодий і лише вирушав на Січ вчитися премудростям битви, то сорочину йому вишивала мати. А за візерунком на ній людина знаюча могла вільно прочитати інформацію, якого роду цей хлопець, чи єдиний він син в родині і таке інше. Зі зростанням досвіду вояка, його сорочина також приростала орнаментами, що описували його звитяги й досвід. А от людина стороння, не дотична до знання знаків українського орнаменту, бачила у візерунках лише переплетіння ліній, кольорів і геометричних фігур. У легендах та думах про козацьку звитягу зустрічаються факти, що одежину з вишивкою могли використовувати і як перепустку, і як послання з певною інформацією. Отже, наші предки кодували свої шляхи до перемог над ворогом в хитросплетінні орнаменту. Це відбувається і у наш час, але більше у контексті націотворення, самоідентифікації, згуртування всього українства довкола великої державницької ідеї.
